Розвиток емоційного інтелекту майбутніх педагогів професійного навчання

Abstract

Кваліфікаційна робота магістра присвячена аналізу ролі емоційного інтелекту (ЕІ) у професійній діяльності майбутніх педагогів. У роботі розкрито основні теоретичні аспекти поняття емоційного інтелекту, його складових та функцій. Зокрема, акцент зроблено на таких компонентах ЕІ, як самосвідомість, саморегуляція, емпатія, мотивація та соціальні навички, які є ключовими для успішного педагогічного процесу. Теоретична частина включає аналіз основних моделей емоційного інтелекту, запропонованих такими дослідниками, як Д. Гоулман, П. Саловей, Д. Карузо та Р. Бар-Он. Особливу увагу приділено методам і технологіям розвитку емоційного інтелекту у майбутніх педагогів. У дослідженні детально розглянуто ефективність інтерактивних методів навчання, соціально-психологічних тренінгів, рольових ігор, практик саморефлексії, медитацій та арт-терапії. Підкреслено важливість створення сприятливого соціально-психологічного клімату в закладах вищої освіти для стимулювання розвитку емоційної стійкості та вдосконалення навичок управління емоціями у студентів. Емпірична частина роботи містить аналіз результатів дослідження рівня емоційного інтелекту студентів магістерських програм спеціальності «Професійна освіта». За методикою Н. Холла було оцінено рівні емоційного інтелекту за п'ятьма компонентами: впізнавання емоцій, контроль емоцій, мотивація, емпатія та соціальні навички. Дослідження показало, що найкраще розвинені у студентів компоненти — мотивація та соціальні навички, тоді як емпатія потребує посиленого розвитку. Практична значущість роботи полягає у розробці рекомендацій для вдосконалення професійної підготовки педагогів через інтеграцію сучасних інноваційних методів розвитку емоційного інтелекту у навчальний процес. Серед запропонованих заходів: проведення інтерактивних тренінгів, рольових ігор, впровадження технік активного слухання, а також створення спеціалізованих курсів з розвитку емоційного інтелекту. Ці підходи сприятимуть підвищенню рівня емоційної стійкості педагогів, розвитку емпатії та вдосконаленню навичок саморегуляції, що є основою ефективного педагогічного спілкування. Отримані результати мають значний практичний потенціал для підвищення емоційної культури майбутніх педагогів, створення позитивного психологічного клімату у навчальному середовищі та вдосконалення педагогічних програм підготовки викладачів. Запропоновані методики можуть бути використані у рамках тренінгових програм, спрямованих на розвиток соціально-емоційних компетенцій, а також у процесі вдосконалення освітніх програм для студентів педагогічних спеціальностей.