Ріст, стан і лісівничо-меліоративна оцінка захисних лісосмуг у Старобільському районі Луганської області

Abstract

Степ України є зоною ризикованого землеробства, а його південно-східна частина, внаслідок надмірного техногенного навантаження, належить до зони кризової екологічної ситуації. Луганська область, для якої характерна є сильна потенційна небезпека прояву водної та вітрової ерозії, розташована саме у цьому регіоні. Ведення агропромислового виробництва і характер використання земельних ресурсів Луганщини не відповідає вимогам формування стійких, екологічно збалансованих агроландшафтів, що посилює процеси деградації ґрунтового покриву. Впровадження деякими вченими модельних систем захисних лісових насаджень поклало початок створенню зональних лісомеліоративних комплексів. Низка піднятих ним проблем і нині потребує свого остаточного вирішення. Це питання оптимального співвідношення угідь, а отже й оптимальної лісистості територій, визначення потенційної площі захисних лісових насаджень агроландшафтів, обґрунтування доцільності створення захисних насаджень на землях, які не використовуються у сільськогосподарському виробництві, тощо. Дотепер не вирішеним є питання оптимальної структури насаджень лісомеліоративного комплексу та, насамперед, параметрів полезахисного лісорозведення як основи підвищення еколого-економічного потенціалу сучасних агроландшафтів. Тому особливого значення набуває проблема формування екологічно стійких лісоаграрних ландшафтів, які мають забезпечити максимальну ефективність дії у часі та просторі і значний синергетичний ефект.