Управління інтеграційною взаємодією в менеджменті підприємств агропромислового виробництва

Abstract

Питання інтеграційної взаємодії підприємств агропромислового виробництва відносяться до сфери стратегічного планування. Представлено авторське бачення категорії «стратегія», під якою розуміється вираз намірів організації, спрямованих на досягнення заздалегідь обраних цілей шляхом розподілу обмежених ресурсів (між організаційними одиницями, функціями, регіонами, продуктами, технологіями). Виділено принципову відмінність стратегічних від інших видів рішень, яка полягає у високому рівні узагальнення опису його компонентів. Досліджено питання цілеформування в структурі менеджменту підприємств агропромислового виробництва в розрізі факторів внутрішнього й зовнішнього характеру. Виділено одну з закономірностей цілепокладання в агропродовольчій галузі, а саме тісний зв'язок мікро-, мезо- та макрорівнів. Так, реалізація цілей розвитку агрокомплексу визначається вибором найбільш ефективних форм інтеграції і організації диверсифікованих бізнес-структур. Здійснено відхід від класичного розуміння механізму інтеграції як процесу комбінування базових компетенцій за допомогою злиття й поглинань. Сформульовано імператив стратегічного управління структурними параметрами інтеграції при формуванні територіально-галузевих виробничих комплексів – отримання позитивного синергетичного ефекту. Для формування територіально-галузевих виробничих агрокомплексів запропоновано таку форму інтеграції як кластер. При цьому територіально-галузевий виробничий агропродовольчий комплекс, організований у формі кластера, розглядається як соціально-економічна система, утворена групою різногалузевих економічних суб’єктів, що взаємодіють один з одним шляхом обміну послугами, людьми, технічними ідеями й інформацією і одержують в результаті синергетичних ефектів певні конкурентні переваги. Виділено риси кластерніх структур: однорідність елементів; наявність доцентрових сил; нечіткість і рухливість кордонів, конфігурації і внутрішньої структури; спільність ресурсів; наявність внутрішньої інфраструктури. Найважливішим напрямом стратегічного управління агропродовольчим комплексом в сучасних умовах визнано формування стратегії маркетингової взаємодії із зовнішнім середовищем. У зв’язку з цим нами пропонується система показників, що дозволяє здійснити оцінку ефективності механізму маркетингової взаємодії фірми з постачальником, в рамках якої, насамперед, виділяються блок показників економічної ефективності та блок показників соціальної ефективності.

The issues of agro-industrial enterprises integration are within the sphere of strategic planning. The author's vision of the category «strategy» is presented, which is an expression of the organization intentions aimed at achieving pre-selected goals through the allocation of limited resources (between organizational units, functions, regions, products, technologies). The main difference between strategic and other types of decisions is distinguished, which is a high level of generalization of its components’ description. The purpose formation question in the enterprise management structure of agroindustrial production in the context of factors of internal and external nature is investigated. One of the regularities of goal setting in the agro-food industry is highlighted, namely the close connection of the micro-, meso and macro levels. Thus, the realization of the goals of agro-complex development is determined by the choice of the most effective forms of integration and organization of diversified business structures. A departure from the classical understanding of the integration mechanism as a process of combining basic competencies through mergers and acquisitions has been made. The imperative of strategic man agement of the integration structural parameters in the formation of territorial-branch industrial complexes is formulated - obtaining a positive synergistic effect. For the territorial-industrial production formation for agro-complexes such form of integration as a cluster is proposed. In this case, the territorial-sectoral production agro-food complex, organized in the form of a cluster, is considered as a socio-economic system formed by a group of diversified economic entities that interact with each other through the exchange of services, people, technical ideas and information and resulting in synergistic effects competitive advantages. The features of cluster structures are distinguished: uniformity of elements; presence of centripetal forces; fuzziness and mobility of borders, configuration and internal structure; community resources; availability of internal infrastructure. The most important area of agro-food complex strategic management in modern conditions is recognized by the strategy formation of a marketing interaction with the external environment. In this regard, we propose a scorecard that allows us to evaluate the effectiveness of a firm's marketing interaction with a supplier, which primarily identifies a block of cost-effectiveness indicators and a block of social performance indicators.