Проблема розмежування трудового та цивільного договору в умовах гіг-економіки

Abstract

Автор звернув увагу на те, що розвиток цифрових технологій розрив горизонт можливостей для суб'єктів правовідносин, в яких людина реалізує право на труд. Суб'єкти цих правовідносин самостійно, реалізуючи свободу волі, діючи у власних інтересах укладають або цивільний, або трудовий договір. Так само вони мають право здійснювати зміни цивільного чи трудового договору. Однак, з огляду на те, що в трудових правовідносинах, людина, яка реалізує право на труд, як правило, виступає в правовому статусі слабкої сторони, суспільство зіткнулося з проблемою зловживання з боку роботодавця. Роботодавці почали трудові по суті відносини наділятися формою цивільно-правових конструкцій, позбавляючи або сильно звужуючі тим самим працівників основних соціальних та трудових прав і гарантій. У зв'язку з цим перед наукою, законодавством і судовою практикою постала проблема пошуку нових підходів у розмежуванні цивільного і трудового договорів, оскільки усталені в науці уявлення про трудовий договір перестали відповідати сучасним умовам. Так, ознаки традиційного трудового договору, які дозволяли відрізнити його від договору підряду, з появою дистанційної роботи та інших нетрадиційних форм труда, перестали виконувати розмежувальної функцію. Метою статті стало формулювання нового підходу до визначення розмежувальних ознак трудового та цивільного договору в умовах цифрової економіки. Проведений аналіз законодавства, наукової літератури та судової практики, дозволив автору дійти висновку про те, що трудовий договір в умовах цифрової економіки є поняттям із варіативними ознаками. Це означає необхідність законодавчого закріплення варіантів ознак трудового договору, за наявності двох або більше з яких дасть змогу визнати договір, в межах якого людина реалізує право на труд, трудовим. При цьому, у статті звертається увага на те, що прийняття рішення за цієї категорією справ має відповідати наступним вимогам: по-перше, основний акцент при ухваленні рішення щодо правової природи укладеного договору, необхідно робити, на встановлення того, на укладення якого договору була спрямована воля особи, яка реалізує своє право на працю; по-друге суд повинен уникати формалізму та засновувати рішення на підставі фактів; по-третє, основна мета такого рішення – ефективний захист трудових та соціальних прав особи, яка реалізує на працю.

The author draws attention to the fact that the development of digital technologies has expanded the horizon of opportunities for the subjects of legal relations in which a person exercises the right to work. The subjects of these legal relations, independently exercising their freedom of will and acting in the their interests, enter either a civil or an employment contract. However, given that in such legal relations, a person exercising the right to work is usually in the legal status of a weak party, society has faced the problem of abuse by employers. Employers have started giving labor relations, in essence, civil law structures, depriving employees of fundamental social and labor rights and guarantees or severely limiting them. In this regard, science, legislation, and judicial practice faced the problem of finding new approaches to distinguishing between civil and employment contracts, as the concepts of an employment contract established in science no longer correspond to modern conditions. Thus, with the emergence of remote work and other non-traditional forms of labor, the features of a traditional employment contract, which allowed distinguishing it from a contractor agreement, ceased to perform the distinguishing function. The article aims to formulate a new approach to defining the distinguishing features of an employment contract and civil contract in the digital economy. The author's analysis of legislation, scientific literature, and case law has concluded that an employment contract in the digital economy has variable features. This means their is a need for legislative consolidation of variants of the features of an employment contract. If two or more of them are present, this will allow recognition of an agreement under which a person exercises the right to work as an employment contract. At the same time, the article draws attention to the fact that a decision in this category of cases should meet the following requirements: The focus when deciding on the legal nature of the contract concluded should be on establishing which contract the person exercising his/her right to work intended. The court should avoid formalism and base its decision on facts. The primary purpose of such a decision is to effectively protect the labour and social rights of a person exercising the right to work.