Формування та реалізація стратегій сталого розвитку на засадах проєктної діяльності

Abstract

У статті досліджено особливості формування та реалізацію стратегій сталого розвитку територій на засадах проєктної діяльності. Визначено, що за своєю сутністю проєктну діяльність у публічному управлінні можна розглядати у двох умовних площинах: 1) як документально оформлений комплекс організаційно-технічного, соціально-економічного, матеріально-ресурсного та інформаційно-комунікативного обгрунтування й планування обмеженої в часі діяльності спеціально для цього створеної тимчасової організаційної одиниці органу влади або місцевого самоврядування для досягнення чітко поставленої мети; 2) як безпосередня діяльність такої одиниці в складі органу публічного врядування з чіткою внутрішньою іерархією та тісною взаємодією як у межах проєктної команди, так і між проєктною групою, місцевою радою та зовнішньою спільнотою, існування якої обмежено окресленим часом і закінчується з моменту остаточної реалізації поставленої мети проєкту. Визначено, що проєктну діяльність можна застосовувати для здійснення будь-яких проєктів в усіх галузях і напрямах територіального розвитку, вирішуючи проблему залучення інвестицій у локальний розвиток і контролю державних органів, так і громадськості щодо цільового використання коштів, термінів і витрат на реалізацію проєктних ідей. У стратегічному плані проєктна діяльність дає можливість спрямовувати зусилля відповідних органів публічної влади на вирішення нагальних проблем перспективного розвитку об'єднаної територіальної громади, регіону, держави на його основних напрямах. Було встановлено, що зміст і сутність аспектів проєктного аналізу не завжди розуміється адекватно, що призводить до недостатньої якості обгрунтування суспільної корисності проєктів, неповного врахування ризиків їх впровадження. Доведено, що актуальним є питання впровадження проєктного управління в органах місцевого самоврядування, де реальний результат роботи оцінюється не тільки вищими інстанціями і контролювальними органами, а й безпосередньо жителями територій.

The article examines the peculiarities of the formation and implementation of strategies for the sustainable development of territories based on project activities. It was determined that, by its very nature, project activity in public administration can be considered in two conventional planes: 1) as a documented complex of organizational-technical, socio-economic, material-resource and informational-communicative justification and planning of time-limited activities specially created for this purpose temporary organizational unit of the authority or local self-government to achieve a clearly set goal; 2) as the direct activity of such a unit as a part of a public governance body with a clear internal hierarchy and close interaction both within the project team and between the project group, the local council and the external community, the existence of which is limited to a defined time and ends from the moment of the final realization of the set goal of the project. It was determined that the design activity can be used for the implementation of any projects in all areas and directions of territorial development, solving the problem of attracting investments in local development and control both by state bodies and the public regarding the targeted use of funds, terms and costs for implementation of project ideas. In a strategic plan, the project activity provides an opportunity to direct the efforts of the relevant public authorities to solve the urgent problems of the future development of the united territorial community, region, and state in its key directions. It was established that the content and essence of aspects of project analysis are not always adequately understood, which leads to insufficient quality of substantiation of the social utility of projects, incomplete consideration of the risks of their implementation. It is proved that the issue of implementation of project management in local self-government bodies is relevant, where the real result of work is evaluated not only by higher authorities and controlling bodies, but also directly by residents of the territories.