Микола Федоров: Від педагогіки саморизвитку до онтології тотального творення

Abstract

У єдиному контексті розглянуті філософські основи і педагогічне втілення релігійно- філософського вчення «загальної справи» російського мислителя ХІХ сторіччя Миколи Федорова з воскресіння померлих предків. Проаналізована динаміка розвитку світогляду філософа від ідей і практики педагогіки саморозвитку особистості до онтології тотальної творчості людства як космічного суб’єкта. Зроблено висновки відносно актуальності вчення щодо вирішення сучасних соціально-екологічних проблем та філософського осмислення майбутнього людини і соціуму.

В едином контексте рассмотрены философские основы и педагогическое воплощение религиозно-философского учения «общего дела» российского мыслителя ХIХ века Николая Федорова по воскрешению умерших предков. Проанализирована динамика развития мировоззрения философа от идей и практики педагогики саморазвития личности до онтологии тотального творчества человечества как космического субъекта. Сделаны выводы относительно актуальности учения для решения современных социально-экологических проблем философского осмысления будущего человека и социума.

The philosophical principles and pedagogical embodiment of religious and philosophical teachings of the «common cause» of the nineteenth century Russian philosopher Nikolai Fedorov to resurrect dead ancestors have been considered in the same context. The dynamics of the development of the philosopher from the ideas and practices of pedagogy of self-identity to the ontology of the total creativity of the humanity as a cosmic entity has been analyzed. The conclusions concerning the relevance of the teachings to contemporary social and environmental concerns of philosophical understanding of the future of the man and society have been drawn.